Історія школи с. Білий Камінь бере початок з 1794р., коли було відкрито початкову двокласну школу. У 1845р. школа стає трикласною. Майже 30 років місцевим учителем тоді був Гржегорж Шабловський. Школа отримувала державні дотації – 111 золотих ринських 3 кр., 16 корців збіжжя, 10 сажнів дров. Було помешкання для вчителя і право вільного млива. Біля школи був сад. У 1861 році в школі навчалося 53 учні, у 1864р. – 65 учнів (42 хлопці і 23 дівчини), у 1867р. – 78 учнів (44 хлопці і 34 дівчини). У 1880-их роках тільки дітей української національності нараховувалось до 200. у 1880 – 90-их рр. директором школи був Владислав Віногродський. Для молодших учнів учителем був Леон Лонсе, для старших – Катерина Дяків, у 1892 – 1894 - Альбіна Векс, Олександр Фірак і Броніслава Алексувна. У 1896 році директором школи на довгі часи (аж до 1929 року) стає Антоній Чеховський. Прибули й нові вчителі: Марія Демелувна, Конрад Фіятовський.

Як тільки директором школи стає А. Чеховський, в Білому Камені будується нова 2-поверхова будівля школи – відразу трохи західніше від старої одноповерхової школи. Ці обидва приміщення використовувалися під шкільні до 1979 року.

У 1901 році директор Чеховський відкриває нову школу, вона була трикласною, у ній крім директора працювало двоє вчителів – Ян Соколінський, Тадеуш Ігнатович.

У 1904 році школа стає чотирикласною, в ній працює вже четверо вчителів: Броніслава Беднаржувна, Марія Моссочи, Казимир Федорський, а з 1908 року – Клементина Ольшанська. У 1905 – 1906 н.р. дітей українців навчалося 222. Руської мови навчав А. Мацюк. Після війни 1914 – 1918 рр. останніх змінили професори Габер, Чнадель, Носач, Галецька, Шітлер.

У 1911 – 1912 н.р. в школі навчалося 160 українських дітей.

У 1913-1914 н. р. в школі працювало 8 учителів і навчалося 492 дітей, з них українців – 192, поляків – 80, євреїв – 220. після І-ої Світової війни кількість школярів різко зменшилася. У шематизмі 1924 р. школа вже згадується як шестикласна. Учнів нараховувалось 169, з них українців – 98, поляків – 45, євреїв – 26.

Один із польських статистичних довідників по школах подає такі дані про білокам’янецьку школу в 1925 – 1926 н.р. Школа має 6 класних кімнат загальною площею 288 кв.м. і ще одну кімнату нелекційну. Є одне державне вчительське помешкання, а в ньому 4 кімнати і 1 кухня. В ужитку школа має 0,3 га землі, вчителі – не мають. Мова викладання польська.

У 1927 – 1928 навчальному році вчилося 113 українських дітей. З цьго часу школа стає семикласною. Директор А. Чеховський помер від інсульту.

З 1929 по 1933 роки директором був Юзеф Шуберляк. За його керівництва прийшли нові вчителі: Ганнувна (згодом Рудикова), Салик, Крочак, Оберц. У 1931 – 1932 н.р. в школі вчилося 237 дітей, з них українців – 117, поляків – 69, євреїв – 51. У 1932 – 1933 н.р. школу відвідувало 121 українець, а поляків – майже вдвічі менше – 67.

У 1933 – 1934 рр. обов’язки директора виконувала Емілія Рудикова.

Ще відчутнішим він став, коли директорську посаду у 1934 р. посів Ян Фіяля, котрий до українських школярів, як і до всьго українського, був налаштований відверто вороже. Всі, хто вчився за керівництва Я. Фіялі, згадують його як справжньго польського шовініста. Тим часом на місця вибулих вчителів прийшли нові: Граб, Подставувна, Бум, викладала також й дружина Я. Фіялі.

Навчальний рік тривав 9 місяців, починався з 1 вересня, а закінчувався 20 червня. Випускні класи складали екзамени на свідоцтво зрілості (матуру), після чого виходили зі школи. Рік ділився на два півріччя, кожне з яких закінчувалося видачею шкільного свідоцтва. У свідоцтві вказувалися, крім прізвища та імені учня, дата і місце народження, віросповідання. Далі, згідно переліку предметів, виставлялися оцінки: „дуже добре”, „добре”, „задовільно”, „незадовільно”. Релігію викладало місцеве духовенство, за що отримувало від держави немалу платню. До українських дітей приходив український священник, до польських – римо – католицький, до єврейських – рабин.

У школі викладалася також польська та руська (українська) мови, математика, природознавство, географія, наука про Польське право, малювання, ручна праця, співи, фізичні вправи. В старших класах викладалися іноземна мова (німецька) та історія. Але чи не найбільша увага тоді приділялася вихованню. Поведінка також виставлялася у свідоцтві за такою шкалою: „дуже добра”, „добра”, „відповідна”, „невідповідна”. Вся документація велася польською мовою.

У 1935 – 1936 н.р. до школи було записано 142 дітей.

Випускникам школи, котрим тепер минуло 70 – 80 літ і більше, найбільше запам’яталися математик Казимир Федорський, який вчителював у селі 32 роки, вчителі німецької мови Чнадель і Габер, єдиний вчитель – українець Еміліан Салик, що навчав руської мови і літератури.

Восени 1939 року всі вчителі – поляки виїхали до Польщі. Радянська влада, котра прийшла в цей час, спочатку лояльно ставилася до місцевої української інтелігенції, а дехто навіть посів посади, про які за Польщі й мріяти не міг. Так, палкий український патріот Лев Федорук стає директором школи, викладовою мовою стає українська мова, але вже в наступному 1940 р. влада вважала його працю надто ревною і звільнила з посади. У 1939 – 40 н.р. працювало 10 учителів, навчалося 258 учнів, до школи на іспити не з’явилося 20 учнів, ще 20 учнів були зовсім не допущені до іспитів, залишилося другорічками 23 учні, залишилося на передержки 28 учнів. За рік відвідування становило 94,5%. Тому роботу директора школи було оцінено Олеським райвиконкомом незадовільно.

Директором стає вчитель хімії Канцедал. Виходець із Східної України, він володів однаково українською і російською мовами. Він вперше організував 8 класів. У червні 1941 р. був перший випуск 8-го класу. Декотрі вчителі приїжджали із Золочева, вчителювали також дружини радянських офіцерів. Оскільки документації часів першого приходу більшовиків не збереглося, то ми не знаємо прізвищ тодішніх учителів.

В часи німецької окупації директором знов стає Лев Федорук. Школа продовжує бути семикласною, в ній працює одинадцять вчителів. Серед них: Дарія Дацько, Зеновія Свідерська, Любов Особа.

У 1944 р. Л. Федорука усунено з керівної посади. Це друге звільнення обійшлося йому дорожче, ніж перше: його було ув’язнено у Львові на Лонцького, потім випущено, якийсь час був в дивізії СС „Галичина”, відбув покарання в Сибіру, пізніше виїхав до Канади.

Федорук був першим директором – українцем.

Після війни директорами були Михайло Гук та Іван Медушівський. Вчителів було небагато: Катерина Долгорук, Анастасія Макутчева, Марія Аранчій, Галина Левченко. 1 вересня 1948 року школа була реорганізована у середню. Середня освіта була платна – 150 крб. за рік. Цю суму можна було сплачувати частинами, за несплату виключали із школи. Другою причиною виключення зі школи було невідвідування у релігійні свята.

У 1949-1950 рр. директором школи був Григорій Асмолов. У 1950 році директором став Михайло Гейко, в школі працювало 13 вчителів – Євдокія Хавер (історія), Микола Андрощук (історія), Галина Лотоцька (початкоаі класи), Варвара Смирнова (німецька мова), Фена Брезкун (географія), Ольга Заремба (початкоаі класи), Софрон Філіпович (українсика мова та література, завуч), Ольга Сподарик (російська мова та література), Надія Тимченко (російська мова та література), Антон Татарчук (фізвиховання), Надія Курбацька (початкові класи), Яків Павлій (математика, фізика), Олександра Свердлик (біологія), Марія Паляниця (українська мова та література), Ольга Мех (математика, фізика).

У 1951 році зі школи вийшло 20 перших випускників із середньою освітою. У 1952 – 1956 рр. в школі працює вже 16 учителів, більшість яких мала вищу освіту. В цей час прийшли вчителювати: Вадим Крутько (історія, географія), Аріадна Головіна (російська мова та література), Анна Мартинюк (німецька мова), Віра П’ятківська (математика), Зінаїда Назаренко (російська мова та література), Петро Бартіш та Марія Бартіш (українська млва та література), Григорій Мар’яш (музика і співи).

У 1954 році директором став П. Бартіш, завучем – А. Головіна. Згодом Бартіша замінив Антон Кухта. До педагогічного колективу ввійшли нові вчителі: М. Басараб (географія), М. Поляк (початкові класи), Т. Почтарук (російська мова та література), І. Почапський (біологія), М. Вітязь (укр. мова і література), О. Паляниця (фізика), В. Бунда (німецька мова), М. Немченко (виробниче навчання), Б. Стулов (фізвиховання), В. Вороновський (німецька мова), С. Марухняк (укр. мова та література), Г. Тивонюк (історія), О. Чорній, С. Грицишин (початкові класи), С. Мартинюк (математика), М. Кузьменко (фізика), Г. Вірлик (початкові класи), К. Борисова (російська мова та література), М. Біла (математика), М. Новак (історія).

1958-1959 рр. директором був Сократ Озарків, завучем був Варфоломій Бунда, котрий у 1959-1963 рр. займав посаду директора школи. До 1979 року завучем школи була Марія Біла. У 1959-1966 рр. школа через малу кількість учнів старшого віку стає восьмирічною. У 1962-1963 н.р. 254 учнів навчало 18 вчителів. Два початкові класи були комплектні, інших класів було по два паралельних. Прийшли нові вчителі: Ю. Сеник (виробниче навчання), Н. Бунда (математика), М. Дмухар (початкові класи), М. Черняк ( укр. мова та література), Г. Максимів (географія), Я. Павлюк (німецька мова), З. Саліш (виробниче навчання), М. Мостовий (біологія), Л. Когут (хімія). До вечірньої школи сільської молоді ходило 50 учнів.

У 1963 р. директором став Теодозій Олексів. В цей час школа була розміщена в чотирьох приміщеннях, мала інтернат, в якому працював вихователь, дві господарські будівлі, пришкільну навчально дослідку ділянку, двоє коней, віз, сани. Вчителями працювали Галина Грисюк, Володимир Панасович, Ярослава Шкарада, Галина Кунах, Олександра Федорович, Богдана Боднарчук, Ігор Мар’яш. Десятки років життя і праці в Білому Камені провели Любов Олексієнко, Віталій Дедюх, Галина Дедюх, Ярослав Войцик, Ярослав Куйбіда, Єлизавета Гриндьо, Марія Митулинська, Ярослава Лотоцька, Омелян Конашевич, Зіна Шафранська. Вчителі вели гуртки фізико-технічний, хоровий, музичний, літературний, фізкультурний, фотографічний, математичний, художньої різьби.

Протягом 1976-1979 рр. ПМК-183 тресту „Львівсільбуд” зводила нову школу в Білому Камені. Тоді до школи прийшли нові вчителі: Любомир Жовнір, Галина Баран, Олег Леськів, Роман Дворник, Світлана Мисюта, Богдан Наливайко, Галина Іваськів, Роман Писарчук, Оксана Петровська. Назавжди пов’язали своє життя з Білим Каменем педагоги Ганна Гальчик, Любов Русенюк, Лариса Сахновська, Марія Шагай, Марія Юркевич, Олександра Черниш, Ірина Малиш. Всього у 1978 році в старій школі працювало 28 педагогів, котрі навчали 376 учнів. У 1973 р. до школи прийшов працювати Іван Бондаренко.

Першовересень 1979 р. запам’ятався всім місцевим жителям. Цьго дня було урочисто відкрито нову школу – справжній палац знань. Свято почалося під звуки військового оркестру величним походом з подвір’я старої школи. По переду несли прапори СРСР і союзних республік, портрати В. Леніна, Л. Брежнєва і членів Політбюро ЦК КПРС. За колективом вчителів ішли колони учнів по класах в спеціально пошитих для них шкільних формах. Після багатьох виступів червону стрічку при вході у школу перетяли другий секретар Львівського обкому партії Василь Святоцький і міністр сільського будівництва України Юрій Котов.

Всі, хто хоч раз побував у цій школі, були в захопленні від побаченого: 20 світлих кабінетів, просторі коридори, спортивний і актовий зали, басейн, телецентр, їдальня з двома залами, бібліотека з фондом 15 тисяч книг, учительська і піонерська кімнати, стоматологічний кабінет, тир, гардероби на всіх трьох поверхах, санвузли з чеською сантехнікою, паркетні підлоги, автомати з газованою водою, два телевізори і кінокамера в кожному кабінеті, три окремих сходових клітини (осібно для учнів, осібно для вчителів, осібно для техпрацівників). Все було підібрано з чудовим естетичним смаком: більшість кабінетів з препараторськими кімнатами; парти і стільці, зроблені не по загальному шаблону; підлога, стіни світильники, меблі не могли пасувати краще одне до одного. Найбільш показовими були кабінети біології, хімії, програмового навчання, два лінгафонні. За красою, матеріально – технічною базою і оснащеністю Білокамінська школа була третьою в Союзі після однієї з московських і ще однієї в Прибалтиці. Для парового опалення школи на 624 місць була збудована котельня. А біля школи поставили військового літака. Вартість будинку разом з новим обладнанням перевищила 1 млн.крб. Названо храм освіти іменем Маршала Радянського Союзу І. С. Конєва, який командував військами, що визволяли село від фашистських загарбників, причому напис з найменуванням було зроблено на російській мові.

У навчальному закладі стало працювати 35 вчителів. Серед них прийшло багато нових: Ольга Янчинська, Галина Барановська, Василь і Надія Козичі, Леся Бондаренко, Марія Паздзірська, Галина Антонюк, Ольга Дручок, Олександра Кузь, Володимир Грабовський, Михайло Удимович. У 1980р. завучем стала Г. Дедюх. В нову школу прийшли й нові діти: було закрито останню початкову школу – на Бужку. У 1984 р. було збудовано ще один шкільний корпус, з’єднаний з першим галереєю. В ньому розташувалися навчально – ігрові і спальні кімнати для шестирічок, кабінет інформатики, кабінети й майстерні трудового навчання, кімната профорієнтації, музейна кімната Леніна (нині – історико-краєзнавчий музей). Тоді ж було збудовано спортивний майданчик. Довгий час діяли вечірня школа і музична студія.

Багато випускників місцевої школи здобули вищу освіту. Так, з випуску 1954 р. (19 чоловік) вищі школи закінчило семеро, з випуску 1968 р. (20 чоловік) – восьмеро, з випуску 1973 р. (16 чоловік) – восьмеро, з випуску 1979 р. ( 45 чоловік) – дев’ятеро, з випуску 1987 р. (36 чоловік) – восьмеро. Не було такого випуску, з котрого ніхто б не здобув вищої освіти. Випускники Білокамінської школи Левко Корилкевич, Євген Сапелюк, Володимир Грабовський стали підполковниками Збройних Сил, Ганна Свист, Оксана Яцків, Богдан Сапелюк – вченими, Лариса Дедюх – артисткою, Ольга Турко, Людмила Баран – лікарями.

У 1991 р. Білокамінську школу було перейменовано рішенням виконкому Львівської обласної ради. Їй присвоєно ім’я М. С. Шашкевича.

У 1990 р. Т. Олексів покинув директорську посаду, котру після нього посідали О.Березяк (1990 – 1995) і В. Козич (1995 – 1999). В ті часи школа, як і вся освіта в країні, переживала не найкращі часи. Відразу стало відчутним неналежне фінансування галузі, потреба капітального ремонту будівлі, щорічне поступове зменшення кількості учнів, брак нових підручників, знос і застарілість унаочнення. З 1999 року директором школи є Конашевич Віра Леонтіївна, посаду завуча займає Максимович Ольга Михайлівна. Сьогодні у школі працює 35 вчителів, з яких 20 – колишні випускники школи.